Картини з акварелі від вибуху диміли,
в кварталі градом діялось страшне
Вони за мить навічно помудріли —
своїми фарбами бачили усе.

Я кровила, як под скальпелем Галена...
О, жива я, нене! Сказала я: «Ого!»..
Твоя гріховна, жебрачка, полонена —
Прозріла я в неволі мучання твого.

В квартирі крига, двері винесло мов ломом
в'їдалось в душу гуркотом фугасним...
в мій перший вірш, написаний під дроном
людські надії окликалися гаслом.

вона без стін і боса без підлоги,
лише фасад і самісінька антена.
сніги встелили кольором дороги —
як штукатурка, що сипалась на мене.

мій сірий кіт ледь йшов до батареї
вона холодна. Так що це дарма
сліпучий спалах біля дому на алеї
уламки тут, кота тепер нема

Прийшла весна минули місяці
блукали душі, в шпиталях каліки
остання ніч з котом у глибині
теперь зі мною мабуть вже навіки.

Що бачить світ, знятий із хреста?
як гідність видерла ця чорність.
Палає людство — тліє простота,
згоріли сенси, вижила потворність.

Світ виплекав байдужість: то йому ціна,
ціна ресурсам — смерті за соборність.
Росла на фронті посічена верба,
що відстояла свою непереборність.

Бувають люди: не щедрі, а дрібнота,
душевна бідність в нас вже повсякчас.
душа у когось — не поле, а болото,
у когось вогник є, а в когось вже погас.

Бувають дні — сховатись хочеться у мушлю,
буває — ниють і печуть душевні шви.
лише б дрібнота не труїла душу,
бо сорбент від них ще досі не знайшли.

На фермі від влучання — схилений навіс,
Снарядні вирви, де стояли годівниці.
Навколо степ війнами заріс
І засинав під постріли рушниці.

Побиті арки, вигоріла брама,
Згоріле сіно, взяте у облогу.
Щез загін, лиш знівечена рама
із духом фосфорного смогу.

Степи і поле з чорними квітками,
За ними фронт, схоплений в кільце.
Тут ще корови нишкали зубами —
Тепер трава лиш згадує про це.

Останній сніг паром увись
минав дахи і обеліски.
навдибки, тихо не прощавшись,
зима розтала в перелісках.

Під стержнем сонячного сяйва
у розмаринових лугах
весна завіяла, мов майва,
у Миколаївських степах.

Серед пухнастої отари.
серед шафрану і полину —
від Дніпра і до Луари.
весна брела через жаливу.