Епізод 1: Новий семестр

Січнева завірюха малювала на вікнах. А кімнатою Еріка розходився звук металевої чайної ложки, якою він мішав цукор в щойно налитому чаї. Ерік задумався і зробив обережний ковток.

— Шкода... я скоро додивлюсь лакорн...

Його погляд мимоволі перевівся на таймлайн чергової серії.

— Лишилось півгодинки... І... — він зітхнув. — 2 серії...

— Ще трохи, і з Нілом доведеться прощатися... — прошепотів Ерік. Погляд затримався на фінальних титрах. — А як звати тебе справжнього?

Вкладка з серіалом закрилась, а пальці в тандемі з клавіатурою вже гаряче шукали інформацію. Нарешті він знайшов. На екрані з’явилося перше фото Саймона — саме так звали того, хто одним поглядом вразив серце Еріка. Стрункий хлопець із укладеним чорним волоссям, що хвилею йшло по обидва боки. Глибокі карі очі, трохи пухлі губи та ці милі ямки на щоках.

Серіал «Бо ми не розлий вода» став для романтика Еріка чимось кинжальним. Канікули минали, а його щоденною рутиною став нескінченний скролінг Pinterest, моніторинг сайтів із новими серіями та оновлення сторінок в Instagram.

Одного дня Ерік натрапив на новину, що вдарила під дих: «Популярний актор Саймон зіграє головну роль у серіалі "Моя червона квітка". Він постане в образі гарячого хлопця, який закохується в тендітну дівчину».

— Що-о? — почервонівши, випалив Ерік у порожнечу кімнати. — Він гратиме в гетеро-серіалі? Та ну бля... — він різко відставив телефон, ніби той обпік йому пальці.

«Я думав він гей... а може, бі?» — промайнуло в голові.

Одразу ж відкрилася нова вкладка в браузері: пальці самі вбивали обнадійливі запити: «Саймон орієнтація», «Саймон чи є пара?». Гортаючи чергову жовту статтю, він раптом завмер.

— Чим, по суті, я займаюсь? — Ерік відкинувся на спинку стільця. — Він у Таїланді, а я тут... Фігня це все. Треба забути.

Перший навчальний день після канікул... Він швидко набрав повідомлення:

— Що ти там? Я вже на зупинці. Чекаю на тебе.

— А я вже біля кладовища їду — миттєво відгукнувся телефон.

Він чекав її п'ятнадцять хвилин, тупцюючи на місці, щоб зігріти ноги. Коли Богдана нарешті вистрибнула з маршрутки, посмішка розквітла на обличчі Еріка, наче перший підсніжник крізь брудний сніг. Три місяці розлуки розчинилися в обіймах.

— Нарешті! — видихнув він. Реальність навколо наче стала на кілька градусів теплішою.

Вони заскочили в буфет за «паливом»: кава для неї, зелений чай для нього. І саме на порозі зіткнулися з Русланом. Одногрупник завмер, перегородивши шлях. Повітря миттєво стало густим і задушливим. Руслан не сказав ні слова, але Ерік бачив, як на його шиї запульсувала жилка, а пальці з силою стиснули лямку рюкзака. Богдана лише легенько всміхнулася і пройшла повз, але Ерік відчув, як по хребту пробіг справжній мороз.